

Через загальну мобілізацію в Україні десятки тисяч чоловіків покинули свої родини і пішли захищати країну. Всій рідні тяжко переживати розлуку, але найважче це дається дітям. Коли батько несе військову службу у лавах Збройних Сил України, його частину турботи про дитину повинні взяти на себе інші родичі, перш за все – мама.

Чек-лист порад для родини:

Підтримуйте тілесний та емоційний контакт.

Частіше беріть дитину за руку та обіймайте її.

Дитина повинна відчувати комфорт, ніжність і турботу.

Ніколи не висміюйте і не знецінюйте переживання свого чада.

Реагуйте на емоції дитини якими б вони не були, не залишайте її наодинці зі світом. Якщо дитина запитає, чи буває вам страшно – чесно дайте відповідь, що – так! Буває, але ви завжди будете поряд з нею!

Важливо говорити з дитиною про те, що таке війна і про те, чому батька немає вдома – він захищає свою батьківщину і свою сім’ю.

Дайте дитині зрозуміти, що ви теж сумуєте за чоловіком і вона не самотня у своїх переживаннях. Небезпечно промовляти такі фрази: відчепися, ти не бачиш, що це не для дітей, відійди, помовч, навіщо ти плачеш… Навпаки — не створюйте тривожну атмосферу , не панікуйте. Важливо повторювати: я поруч, я з тобою, я тебе люблю.

Пояснюйте дитині, заради чого рідні на війні.

І дитині, і дорослим легше долати випробовування, якщо вони розуміють, заради чого вони є і чому.

Ви можете пояснити, що «наш тато захищає нашу рідну Україну. Він пішов на війну, бо він нас сильно любить, і він
бореться разом з усією нашою відважною армією за те, щоб ми перемогли, щоб був мир і ми мали щасливе майбутнє…».

Допомагайте дитині відчувати гордість за рідних: «Нам, звісно, дуже не вистачає батька, але ми знаємо, що він зараз там, де потрібно для нашої країни, ми усім серцем з ним і з нашими захисниками ».

Підтримуйте стосунки.

Якщо є можливість, телефонуйте, давайте дитині можливість поспілкуватися з батьком. При цьому пояснюйте, що це не завжди можливо і що рідні не завжди можуть мати доступ до зв’язку.

Поставте фото рідної людини на видному місці.

Говоріть про неї, нагадуйте регулярно, зробіть звичкою «передавати привіт» чи молитися (якщо віряни).

Запрошуйте також дітей малювати малюнки, записувати на
диктофон аудіо повідомлення , робити фото особливих моментів, щоби потім була змога їх надіслати, про них потім розповісти.

Пильнуйте, що дитина бачить і чує з новин — обговорюйте це
з нею.

Дитина має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо пояснювати все більш детально і так, аби не травмувати дитячу психіку, бо вона може надавати цьому часом помилкових значень, надмірно переживати.

Слідкуйте, щоб дитина не була переобтяжена інформацією про війну, втрати, не мала доступу до контенту з тривожними новинами, адже тепер забагато інформації, яку малечі небезпечно бачити. При цьому дозволяйте більше фільмів, відео не про війну, мультиків і навіть трохи ігор.

Допомагайте дитині справлятися з тривогою, смутком.

Ці почуття природні, тож важливо їх розділити: «Ми теж сумуємо, що тато зараз не з нами. Ми теж усі переживаємо». Але водночас давайте надію: «Але ми віримо в нашу перемогу і чекаємо тата з війни».


Нагадуємо, що на базі ГО «НЦДСПР «Відкриті двері» працює безкоштовна гаряча лінія з психологічної допомоги населенню, що постраждало від війни з 10.00 -16.00.