Повномасштабне вторгнення змусило мільйони українських жінок евакуюватися в інші країни, рятуючи не лише себе, а й дітей, батьків, хворих близьких. При цьому вони іноді стикаються із осудом від тих, хто залишається в Україні: їх засуджують, якщо вони мають буденні радощі, якщо діляться своїми переживаннями, якщо просять поради і підтримки.
Звинувачення українців, які виїхали за кордон або переїхали до більш «безпечних» територій: «Хто вам дозволив гарно жити?»
ПРАВО НА ЖИТТЯ
Банальна річ – життя дається для того, щоб його жити. Прожити якісно. Тож усі способи, якими користуються люди, щоб прожити якісне життя, не порушуючи закон, цілком допустимі. Жити добре – не соромно. І не відчувати провини за те, що ви живете своє життя – це нормально.ВЕЛИКА ЧАСТИНА НАШОГО ЖИТТЯ – РОБОТАМи проводимо на роботі від 50 до 80% свого часу. Якість роботи, мотивація, показники роботи та реалізованість залежать також від місця, в якому ми працюємо, умов роботи, колективу, атмосфери.
Якщо ми перебуваємо в локації, де наша нервова система постійно перебуває в напрузі, якість роботи постійно знижується. Тому людина має піклуватися про зовнішні обставини й місце роботи. Професіонал — не той, хто вміє, але не реалізовує, а той, хто вміє і якісно реалізує, використовуючи зовнішній ресурс. Для всіх без винятку одним з таких ресурсів є безпека.
! Тож створення й прагнення безпечного середовища — нормальна й логічна практика, особливо під час війни.
РЕАГУВАТИ НА ЦЬКУВАННЯ -НЕ ВАРТОНезалежно від того, хто й де перебуває, незалежно від того, хто і як працює, ніщо не дає права комусь хейтити когось іншого.
Мало того, варто розуміти: на подібні закиди є кілька причин. Одна з них — відчуття незадоволеності життям. Друга — відчуття себе кинутими. Третя — відчуття себе та свого життя менш значущими. Відтак люди відчувають масу болю, який вихлюпують на інших. Вони шукають виправдання наявному стану речей і одним з виходів стає звинувачення інших у тому, що хтось живе краще чи якісніше за них.
Проте така позиція — антиукраїнська. Українці засуджують інших українців, які, не порушуючи законів та правил, перетинають кордон і перебувають у місці, де безпечно й де є можливість заробляти кошти та жити своє життя. Тобто ми засуджуємо тих, хто на нашому ж боці. Вносимо розкол і насаджуємо почуття провини.
КОЖЕН МАЄ ВИБІРКожна людина має вибір і має нести відповідальність за нього.
Якщо ви маєте переконання, що потрібно лишитися в Україні, це — ваше переконання. З ним ніхто не повинен погоджуватися. Його не можна засуджувати, бо це — ваше переконання, ви маєте на нього право і воно правильне у вашій системі координат, якщо ви його обрали. Цілком можливо, що комусь легше переживати кризові моменти тут, в Україні. На це може бути маса причин і вони всі важливі. Але цей факт не додає комусь прав засуджувати інших за протилежний погляд. Це не робить тих, хто виїхав, гіршими чи кращими. А от реалізовувати власне почуття значущості через приниження інших — це слабка позиція. Бо сильна позиція — це реалізовувати власний потенціал.
ЛЮДИ РІЗНІВсі люди мають різний рівень стійкості. Когось лише зрідка тривожать звуки повітряної сирени, а для когось це — панічна атака. Комусь – норм чути звуки грому, а хтось тягнеться за корвалолом. Люди — дуже різні. Ми відчуваємо по-різному. Те, що одному дається легко, зовсім не означає, що в іншого це не викличе розладів чи травм. Тому щиро бажати комусь залишитися вдома, щоб заробити собі травму, це — не лише антиукраїнська позиція, але й антигуманна. Бо виходить, що людина бажає іншій людині пережити травмуючі події, бажає страждань та страху.
МАЙБУТНЄ ПОКОЛІННЯКілька мільйонів з тих, хто виїхав — це жінки з дітьми, вагітні жінки, жінки репродуктивного віку, які народжуватимуть у майбутньому. Залишатися тут для багатьох з них — означає ростити та формувати наступні покоління дітей з різними психологічними розладами й почуттям провини чи вцілілого. Якщо жінка тривожна й кожна сирена (не кажемо вже про вибух) для неї — стрес, то це все зчитують і діти. У них так влаштований механізм захисту, діти не можуть не зчитувати емоції дорослих — вони від них залежать.
БУДЕМО ЕМОЦІЙНО МІЦНИМИУкраїнці зблизька побачать життя, устрій, погляди, культуру інших народів. Поживуть, сортуючи сміття, дотримуючись правил дорожнього руху і т.д. Поживуть, досвідчивши великодушності ближніх, абсолютно незнайомих ближніх, які відкрили свої домівки таким самим незнайомим людям. Переймуть трохи інший спосіб життя, в дечому багато кращий. Це великий урок довіри і допомоги
Коли всі ті жінки з дітьми, старенькі, молодь, повернуться в Україну, вони повернуться якісно іншими людьми і будуватимуть іншу Україну, сподіваємося, кращу.
Тепер Україна стане в Європі знана не теоретично, а практично.Не засуджуйте тих, хто не виїхав. Не залишити свого дому – право кожного, рівно таке ж, як і залишити свій дім заради безпеки своїх дітей
Тому я дуже вас прошу, – ширше дивіться на світ і події в ньому і не засуджуйте
Бережіть себе, і будьте здорові
Нагадуємо, що на базі ГО «НЦДСПР «Відкриті двері» працює безкоштовна гаряча лінія з психологічної допомоги населенню, що постраждало від війни з 10.00 -16.00.Звернутися можна за телефоном
: +380 93 757 6498, або в особисті повідомлення на офіційній сторінці https://www.facebook.com/NGOopendoors